Сучасна поезія — Наталія Рибальська

63

***
Твоєю мрією не стану,
Залишу в спокої і сні.
Як хмарка легка я розтану.
У небі синім до весни.

Мені достатньо бути словом.
В віршах із книги дивних мрій,
Щоб доторкнутись випадково
На мить очей, коханий мій…

Не розминутись на хвилинку.
В таємних чарівних світах.
Твій дотик ніжний, як краплинка.
Дощу на висохлих вустах…

Подпишись на наш Telegram канал:

***
Така була тендітна рівновага.
По лезу балансуючи ножа,
Вважає, що не підведе увага,
Лишиться хоч тонесенька межа.

Щоб не розбитись,
Падаючи в прірву…
А може твої руки не дадуть.
Та захистять від різкого пориву
Вітрів, що тільки біль до нас несуть.

І доля так тихесенько, навшпиньки.
По лезу далі стрімко побіжить,
Щоб чийсь талант зібрати по зернинці,
Чиїсь розправить крила – хай летить.

Закоханий,
Сміливий та натхненний.
Дарує радість, віру та красу.
Хай розквітає світ благословенний,
Захищений тобою на вітру…

***
Горнятко кави, крапелька печалі,
Зі смаком смутку…
Аромат дощу…
Безсонні мрії, спогади все далі…
Та все ж ніяк я їх не відпущу –

Бо марити мені тобою довго –
Ховати сльози від чужих очей.
Мабуть про це відомо тільки Богу.
Багато вже було таких ночей,

Коли блукала в сутінках, печалях,
В вінок вплітала спогади гіркі –
Вони ставали квітами конвалій,
Які так схожі чимось на зірки…

Я йшла кудись, у снах на казку схожих.
Шукала погляд твій, твої вуста.
Серед облич якихось перехожих –
Все марно…
Тільки темрява густа…

***
Гойдала хвиля білу піну ранку,
Зоря цвіла в тоненькому серпанку.
І сонце вже над обрієм вставало –
А нам цілунків літа було мало…

Нам червень дарував духмяні квіти,
Та полуниці спілі, соковиті.
П’яніли ми від аромату липи,
Що у повітрі шедро був розлитий…

В твоїх долонях наче у колисці,
Або метелик легкий десь на листі –
Забула час, забула все на світі…
…А тут вже листопад,
Весь ліс в лахмітті…

І я одна серед цього кошмару.
Вітри шматують в небі чорну хмару.
Куди ж мій милий зник, куди подівся?
А може в дивнім сні мені наснився?..

***

Приємні спогади – приємні подарунки.
Червневий присмак липи на вустах.
Солодкий присмак ніжних поцілунків.
Та кошик полуниці у руках.

Сором’язливих пестощів відлуння.
Палало на оголених плечах.
Було як день тодішнє повнолуння,
А ніч була, як темнокрилий птах.

Пройшли роки, але співає серце,
Вертаючись в червневу казку ту.
Кохання.
Берег чистого озерця.
Та шелест лип квітучих на вітру.

автор: Наталія Рибальська ©