Сучасна українська поезія — Ірина Купчинська

***
Ліниво, затерпло, залито
це літо
літали довкола лісів сателіти
лагідні гори лещали луною
лилися кривою
між тобою і мною
залякані, крадені, лагідні ласки.

Сонно, сповільнено, сито
це літо
ліси прокидались і вчились летіти
неонові лані лизали солі
синтетичних суглобів солодкого болю
неологізмів,
що на небі свинцем

Повно, спонтанно, п’яно
це літо
смачними нічними синцями світити.
Пірнати у нетрі павучих ниток, –
пізнавати голос, смак, крок, –
затерплого літа,
що спить на колінах твоїх.

Подпишись на наш Telegram канал:

***
повні губи
порожній, подорожній
погляд
сапераві – суахілі –
мова.
Напівсуха, столова.
Вистиглий чай
кінчай
верзти дурниці
солоні, ниці,
горіхом
гріхом
ром
ом
повна чаша тіл
захотів –
роздробив, розбив –
на два шматки
солодке масло
машин
машиністок марш
за швидкість –
палкі шалі
підупалі
шарфи фарами
шрамами
рамами
ми
вистиглий вогонь
розталого льоду
сльоти
льоту
ти

***
Як так?
Чи ж ще чутно
в легенях укладені
клавіші рельс?

Між зупинок – діастол
і термо-чутливих птахів
ці душі пропащі
і навіть святий знахабнів

Прости всіх болящих
з надірваних теплих країв

***
Лексикофаг
я піднімаю свій стяг
інтонації
Словоморф
я поглинаю твій торф
орфонафтою
Синтаксофіл
я відчуваю твій біль
між структурами
кріпатурами
рами
голосових щілин
розширених ломом
прокричаних спільно годин
вербологос
розлогих
затиш

***
я знаю це місто
ніби вісім своїх хвостів,
його гнійники,
квітниками стриманий гнів.
Гарячі серця під бітумом і асфальтом,
холодних людей, закутаних в теплі пальта,
заморожені кутики вуст і валютних рахунків,
в закритих кінотеатрах – знаю місця для цілунків

я знаю це місто
ніби дев’ять своїх життів.

законсервовані,
як в морозильниках сніг,
містяни збиваються з ніг –
чують
сивий голос розпатланих димарів
під церквами падають на коліна –
щоденний постійний спуск без спорядження, ліхтарів,
я знаю це місто –
місто без дна і без днів.

автор: Ірина Купчинська ©